Історія балетної трупи «First Negro Classic Ballet» в Лос-Анджелесі

Ця історія скоріше за все схожа на виклик, спробу підкорити сцену Лос-Анджелеса у часи, коли панували суворі канони та расові стереотипи. У місті мрій, у серці Голлівуду здобула уваги та слави історія боротьби за рівність, та підтвердження того, що бути талановитим може кожний. Без участі цілеспрямованого Джозефа Рікарда, засновника та вчителя, нічого з цього не вдалося б досягнути. Більше про це розповість los-angeles-trend.

Джозеф Рікард та заснування балету

Це талановитий вчитель, який заснував та керував афро-американською трупою класичного балету в Лос-Анджелесі, відомою як «First Negro Classic Ballet». Це був період з 1946 до 1959 року.

Ідея організувати такий заклад виникла після того, як він побачив, як відмовили маленькій афроамериканській дівчинці. Вона хотіла займатися балетом, мріяла про це, але єдиною причиною відмови був її колір шкіри. Це настільки вразило та обурило Джозефа Рікарда, що він вирішив організувати власну афроамериканську танцювальну групу балету.

Після цього все більше учнів починало записуватися до Рікарда на заняття. Він особисто відвідував афроамериканські громади, залучаючи все більше людей. Мотиви чоловіка були професійними та соціальними, адже він хотів бути хореографом, а не просто танцівником.

Під час запуску компанії чоловік зіштовхнувся з деякими проблемами, які стосувалися відсутності зв’язку з афроамериканським населенням Лос-Анджелеса. Він прагнув допомогти, але у спільноті на той час не було офіційних груп афроамериканського балету. Важко було знайти й тих, хто б підтримував таку ідею, у тому числі фінансово. Після заснування балетної трупи, кількість учасників перевищувала 30 танцівників, понад 2/3 були жінки та композитор з хореографом.

Попередні афроамериканські балетні трупи

Доречно зауважити, що до цього вже були спроби створення таких балетних труп. На жаль вони не могли існувати довше року. Прикладами є Katherine Dunham’s Ballet Nègre в 1930 році; Eugene von Grona’s American Negro Ballet в 1937 році. Цим компаніям не вдалося проіснувати довше, ніж пів року. Причинами цього були проблеми із фінансуванням, відсутність спонсорів, адже то були часи після Великої депресії.

Вже після закінчення Другої світової війни аудиторія, яка цікавилась балетом, зростала. Тож, First Negro Classical Ballet стала відомою компанією Лос-Анджелеса.

Перший виступ трупи

У залі Голлівудської середньої школи було вперше представлено танцювальну афроамериканську трупу. Їх виступ одразу викликав захват та схвальні відгуки, афроамериканські танцівники балету здобули любов прихильників.

Згодом у старій залі філармонії Лос-Анджелеса на 2000 місць знову відбувся виступ. Критики аплодували, вражені оригінальністю, першокласними танцями, музикою, костюмами, декораціями, грамотною постановкою.

Джозеф Рікард вирішив не зупинятися на досягнутому, а рухатися далі. Тоді він наважився представити компанію у Санта-Барбарі та Сан-Франциско. Таким чином, вдалося збільшити кількість прихильників. Показовим було й те, що навіть національні журнали, наприклад, Look, Ebony і Dance, вітали афроамериканську трупу.

Умови

Танцювальна школа, у якій навчав Джозеф Рікард, знаходилася у покинутій бальній залі на розі Джефферсона і Норманді. Це був афроамериканський район. Підлога не підходила для танців, але Рікард приніс брезент та стільці.

Чоловік викладав учням, однак крім цього він продовжував працювати у поштовому відділенні та керував вантажівкою з морозивом. Він жив у танцювальній залі. Такий спосіб життя дозволяв чоловіку заощаджувати та збирати гроші для компанії. Це характеризує Рікарда як людину, яка мала мрію і твердо до неї йшла.

«Країна не готова до афроамериканського балету»

Саме так висловлювався імпресаріо Сол Гурок. Були й ті, хто також поділяв його думки. Про це згадував Рікард у 1992 році. Ці слова були болючими, але в них була й частка правди.

Джозеф Рікард продовжував діяти, обравши стратегію розголосу. Він заохочував інших афроамериканських танцюристів продовжувати свою кар’єру у балеті по всій країні. Справжньою гордістю було те, що його учні пішли далі в Американський балетний театр, Балет Сан-Франциско, Національний балет Канади. Знаючи про успіх своїх учнів, він не поривав з ними зв’язки, а продовжував підтримувати, давав цінні поради.

Балет і Джозеф Рікард

У читача може скластись хибне враження про те, ким був Джозеф Рікард. Його життєвий шлях не одразу був пов’язаний із танцями, а саме балетом, а потім – викладанням. Історія Джозефа є нетиповою і більше винятком, ніж правилом.

Чоловік народився в Анн-Арбор, штат Мічиган, після чого деякий час провів у Чикаго. Перед тим, як переїхати до Лос-Анджелеса, він встиг попрацювати у страховій компанії. У місті мрій та можливостей він влаштувався на роботу у поштове відділення у Paramount.

Випадково чи волею долі він потрапив на виставу «Ballet Russe de Monte Carlo» у залі філармонії. Після побаченого його життя не могло бути таким, як було до цього. Тож, у 20 років він став студентом балету. Такий вік вже вважається «похилим» для балету, адже це надзвичайно вимогливий вид мистецтва, який вимагає фізичної підготовки, гнучкості та координації (які частіше за все закладаються з дитинства) та таланту.

Попри дорослий вік, Броніслава та Ірина (Ірен) Ніжинські погодилися його навчати. Голлівудський балет Ніжинської був відомою балетною школою, керівницями якої були сестра та племінниця польсько-російського танцівника Васлава Ніжинського. Джозеф Рікард з особливою ніжністю та захватом пригадував цей досвід, наголошуючи на тому, що без навчання та натхнення Броніслави Ніжинської та заохочення її доньки Ірен, йому б просто не вдалося створити балетну трупу «First Negro Classic Ballet».

Він показав неабиякі успіхи, а згодом почав розвивати власну студію. Як відомо, йому не лише вдалося знайти студентів, створити спеціальну компанію, але й допомогти талановитим представникам афроамериканської спільноти здійснити свою мрію.

Чоловік ще 30 років очолював й інші балетні трупи. Йдеться про балет Південної Каліфорнії та Громадський балет долини Сан-Габріель.

Джозеф Рікард помер у 75 років, 24 серпня 1994 року, від серцевої недостатності, переживши декілька нападів серцевої недостатності. Останні години він провів у адвентистській лікарні Глейдейла.

Ким були учні Джозефа Рікарда?

Це були переважно афроамериканські танцюристи та декілька латиноамериканських учнів. У трупі був один білий танцівник. Варто зауважити й те, що через мізерню платню або й її відсутність, танцюристам доводилося вести подвійне життя. Вони працювали на різних роботах протягом дня, а для навчання залишали ніч або ж знаходили час вдень.

Компанія мала власного композитора та піаніста, Клаудіуса Вілсона. Це був талановитий афроамериканець, родом із Нового Орлеану, який навчався в Університеті Діллард.

Об’єднання та шлях трупи

У 1956 році Джозеф Рікард та ще один хореограф Едвард Флемінг об’єднали компанії First Negro Classic Ballet і Flemyng’s New York Negro Ballet. Після цього новоутворена трупа почала виступати з гастролями у США. Цікаво й те, що група мала контракт на виступи в Японії.

У 1959 році виступи припинилися через смерть головного спонсора.

Деяким танцівникам пощастило успішно продовжити свою діяльність, проте для інших – це стало кінцем великої мрії.