Розвиток латиноамериканського театру у 19 та 20 століття набирав обертів через культурні звʼязки з Мексикою. Адже тоді Лос-Анджелес був частиною мексиканської культури і більшість вистав були розраховані на іспаномовного глядача. Важливою метою діяльності театрів була підтримка культурних звʼязків з Мексикою. І навіть коли мексиканські та іспанські театральні трупи почали гастролювати через американсько-мексиканський кордон, вони виконували це завдання. Актори гастролювали не лише великими містами, але й маленькими населеними пунктами, де проживало багато іспаномовних містян. Дізнавайтесь про історію театру “Odyssey theatre ensemble” у Лос-Анджелесі. Далі на los-angeles-trend.
Заснування першого театру
Він датується принаймні 1848 роком, коли Антоніо Ф. Коронель відкрив у своєму будинку театр під назвою Коронельський театр. У ньому були представлені як англомовні, так і іспаномовні вистави. У будівлі театру вміщувалося до 300 глядачів. До 1850-х років у центрі Лос-Анджелеса були ще три театри: Юніон-театр, Стеарна-хол та Темпл-театр, де грали іспаномовні пʼєси. Латинська театральна схема міста зросла з відкриттям ще трьох театрів. Таким чином Лос-Анджелес став місцем розвитку для низки латиноамериканських театральних компаній-резидентів, які забезпечили постійне існування іспаномовних пʼєс для громади.
Популярність театрів
Іспаномовний театр ставав все більш популярним на початку 20 століття, оскільки кількість іммігрантів з Мексики зростала. Протягом 1920-х років іспаномовний театр все більше зосереджувався на латиноамериканському досвіді у Сполучених Штатах, на відміну від драм та іспанських музичних комедій, які раніше домінували на сцені. На головній вулиці у центрі міста були розташовані театри, де щотижня проходили іспаномовні вистави. У Театрі Ідальго, Театрі Зендехас, Театру Мексики, та Театрі Каліфорнія були представлені латиноамериканські пʼєси. У цих театрах були представлені вистави з критикою політики через сатиру та гумор, драми, танцювальні трупи, водевіль, а також іспаномовні та англійські фільми. У період з 1920-х до 1940-х років відбувся пік популярності іспаномовного театру у Лос-Анджелесі. У цей період до пʼяти великих театрів приєдналися численні менші майданчики.
Драматурги
Провідними драматургами того періоду були Габріель Наварро, Едуардо Каррільо та Адальберто Гонсалес. Всі троє драматургів були родом з Мексики, і їхні пʼєси часто зосереджувалися на напруженості проблем мексиканців у Сполучених Штатах. Габріель Наварро, родом з Мексики, переїхав до Лос-Анджелеса у 1922 році. Спочатку він був актором і музикантом. Згодом написав численні драми у 1920-х та 1930-х роках. Едуардо Каррільо переїхав до Лос-Анджелеса з Веракруса, Мексика, у 1922 році. Багато його пʼєс стосуються тем мексиканського націоналізму та наслідків імміграції до Сполучених Штатів. Однією з його найвідоміших пʼєс була драма про арешт, суд і страту мексиканського робітника. Карʼєра Карілло тривала принаймні до 1930-х років. Адальберто Гонсалес народився у штаті Сонора, Мексика, і переїхав до Лос-Анджелеса у 1920 році. Він залишався у Лос-Анджелесі принаймні до 1941 року. Його пʼєси були дуже успішними, і ряд з них були поставлені не тільки у Лос-Анджелесі, але й у містах на південному заході та Мексиці. Одна з його пʼєс встановила рекорди касових зборів у Лос-Анджелесі у 1927 році. Там грала відома мексиканська актриса Вірджинія Фабрегас.
Театри у 20 столітті
Протягом двадцятого століття театр був відображенням латиноамериканського досвіду у Сполучених Штатах. Наприклад, депортація у результаті програми репатріації 1930-х років була представлена у виставі «Наслідки кризи», написаній Доном Катаріно. Пізніше, під час руху Чикано 1960-х років, було сформовано ряд театральних труп для виконання драматичних вистав про життя та боротьбу сільськогосподарських робітників. Багато з цих театральних компаній були натхненні театральною групою, створеною у 1965 році членами Обʼєднаної профспілки сільськогосподарських робітників.
У 20 столітті театри були готові до експериментів. Ці експерименти проявлялись у темах, які підіймали на виставах, у костюмах та у формах вираження мистецтва. До появи цих експериментальних театральних груп, у виставах здебільшого грали іспанці, які мали акцент, були одягнені у традиційний одяг та мали застарілі декорації. Змінювалась і аудиторія, яка приходила до театру. Адже якщо у 19 столітті це була буржуазія та представники уряду. То згодом театр став більш відкритим до різних верств населення. Нова драматична традиція створювала нові психологічні та метафізичні проблеми в інноваційній драматичній ідіомі.
Наприкінці 20 століття влада Лос-Анджелеса надавала безоплатний простір для репетицій. І вдалось зібрати групу з 22 латиноамериканських акторів. Вони активно репетирували, тренувались та читали латиноамериканські пʼєси. Традиція збереження латиноамериканських театрів у США залишається актуальною і у 21 столітті.
