Один з найвпливовіших та найзагадковіших гуртів в історії рок-музики. Їхній стиль, що поєднував психоделію, блюз та експериментальний рок, створив унікальний музичний спадок, який продовжує надихати слухачів і у 21 столітті. Також дізнавайтеся про історію гурту вірменського походження «System of a down». Далі на los-angeles-trend.
Створення гурту
“The Doors” утворилися у 1965 році у Каліфорнії. Студенти кінематографічного коледжу UCLA Джим Моррісон і Рей Манзарек зустрілись на пляжі. Моррісон розповів Манзареку, що пише вірші та запропонував створити гурт. Після того, як Моррісон заспівав власну пісню “Moonlight Drive”, Манзарек прийняв пропозицію. Згодом до музикантів приєднався Джон Денсмор, який грав у гурті “The Psychedelic Ranger” разом з гітаристом Роббі Крігер. Денсмор та Кріґер познайомились з Реєм Манзареком на заняттях з йоги та медитації. 2 вересня 1965 року вони почали записувати перші студійні версії пісень майбутніх “The Doors”.
Назва гурту походить від книги Олдоса Гакслі “Двері сприйняття”. У ній автор натякав на експансію свідомості, яку досліджувала їхня музика.
До класичного складу гурту входили: Джим Моррісон, Рей Манзарек, Роббі Крігер та Джон Денсмор. Відмінною особливістю гурту була відсутність бас-гітари – басові партії грав Манзарек на клавішних.
Найвідомішим учасником гурту був Джим Моррісон — вокаліст і автор більшості пісень. Він народився у заможній і культурній американській родині. Ще з дитинства Джим був палким бунтарем проти усіх основ пристойності. Ще тоді він формував свій бунтівний імідж. З юнацьких років він відкрив для себе Джеймса Джойса, Вільяма Блейка, Фрідріха Ніцше, згодом творців французького символізму Шарля Бодлера і Артюра Рембо. Моррісон – це був справжній вибух бунтівливості, найвищий прояв бунту. Він цілковито відмовився від своїх батьків та був прихильником ідеї боротьби проти будь-яких авторитетів. Але за іронією долі Моріссон сам став авторитетом для десятків тисяч людей. А місцем його самоствердження була концертна сцена. Моррісон приваблював прихильників своєю неординарною поведінкою. Він надихав молодих бунтівників тієї епохи, а загадкова смерть музиканта ще більше містифікувала його в очах прихильників.
Він був знавцем давньогрецької літератури та намагався поєднати ці ідеї з рок-музикою. Він фактично створив свій рок-театр, де чільне місце займав ритуал. Моррісон вважав рокову музику насамперед ритуалом, до якого звертався тоді, коли хотів звільнитися від тиску цивілізації.
Музичні альбоми
“The Doors” дебютували з альбомом “The Doors” (1967), який містив один з найвідоміших хітів “Light My Fire”. Композиція миттєво стала класикою психоделічного року. Перший альбом був записаний одним дублем через незначне спонсорування продюсером. Альбом вийшов для Моррісона та команди не дуже примітним. Він зайняв 52 позицію у топі найкращих альбомів, на думку журналу “Rolling Stone”. Альбом був записаний восени 1966 року, але вийшов взимку 1967 року.
Серед відомих альбомів гурту:
- “Strange Days” (1967) – “People Are Strange”, “Love Me Two Times”;
- “Waiting for the Sun” (1968) – “Hello, I Love You”;
- “The Soft Parade” (1969) – “Touch Me”;
- “Morrison Hotel” (1970) – “Roadhouse Blues”;
- “L.A. Woman” (1971) – “Riders on the Storm”, “Love Her Madly”.
Альбом “Morrison Hotel” критики називали найкращою платівкою гурту. А Моррісон говорив, що вони завжди грають хорошу музику. Їхня музика відзначалася містичними текстами, імпровізаційними соло та театральними виступами Моррісона, що часто супроводжувалися скандалами.
Музичний стиль
Стиль гурту поєднував психоделічний рок, блюз, джаз, експериментальну музику та поетичні імпровізації. Вони створили звучання, яке не можна сплутати ні з ким іншим: містична атмосфера, гіпнотичні клавішні, глибокі гітарні рифи та харизматичний вокал.
“The Doors” стали символом психоделічної епохи 1960-х років. В їхній музиці відчувався вплив експериментів з розширенням свідомості – тексти пісень містили сюрреалістичні образи, філософські роздуми та езотеричні мотиви. Гурт створював атмосферу трансу завдяки протяжним музичним пасажам та нестандартним структурним рішенням.
Однією з найбільш незвичних особливостей “The Doors” була відсутність бас-гітари. Замість цього клавішник Рей Манзарек грав басові партії на органі Fender Rhodes, створюючи глибоке й водночас ефемерне звучання. Його інструментальна робота – один з найбільш впізнаваних клавішних рифів у рок-музиці. Звучання органа Vox Continental стало візитівкою гурту.
“The Doors” часто експериментували з блюзовими структурами та джазовими ритмами. Гітарист Роббі Крігер використовував нестандартні акорди, що додавало звучанню ще більше глибини.
Величезну роль у звучанні “The Doors” відігравала манера виконання Джима Моррісона. Він не просто співав – він декламував, імпровізував, створював цілі вистави. Його стиль поєднував вплив блюзових вокалістів та театральної експресії. Він міг шепотіти, кричати, переходити від ніжного співу до божевільного експресіонізму. Його тексти містили міфологічні, філософські та еротичні образи. Моррісон також впроваджував у пісні вільні поетичні імпровізації.
Ударник Джон Денсмор поєднував рок, джаз і латиноамериканські ритми, що надавало пісням “The Doors” особливого драйву. Композиції могли змінювати темп та настрій у несподіваний момент. Деякі пісні будувалися на мінімалістичних, але гіпнотичних ритмах, як “Five to One”. “The Doors” співали не лише про кохання – їхня лірика була глибокою, темною, місцями провокаційною.
Розпад гурту
Вокаліст Джим Моррісон став символом бунту 1960-х років, але його боротьба з алкоголем та наркотиками призвела до численних проблем. У 1971 році, після виходу “L.A. Woman”, він поїхав до Парижа, де 3 липня був знайдений мертвим у ванній. Йому було 27 років. Тож він увійшов до так званого “Клубу 27” разом з Джимі Гендріксом, Дженіс Джоплін та Куртом Кобейном.
Після смерті Моррісона решта учасників гурту спробували продовжити творчість під колишньою назвою і навіть випустили два альбоми, але, не досягнувши особливої популярності, зайнялись сольною творчістю. У 1973 році “The Doors” припинили існування.
У 1978 році зʼявився альбом “An American Prayer”. Він складався з прижиттєвих фонограм читання віршів Джима Моррісона у виконанні автора, які були покладені на ритмічну основу. Альбом отримав неоднозначні відгуки прихильників і критиків. У 1997 році гурт продав втричі більше альбомів, ніж за три попередні десятиріччя разом взяті. А на тридцяту річницю з дня смерті Моррісона зібралось понад 20 тисяч осіб.
У 1993 році “The Doors” були введені до Зали слави рок-н-ролу. Пісні гурту неодноразово звучали у фільмах (“Апокаліпсис сьогодні”, “Форрест Гамп”). У 1991 році Олівер Стоун зняв фільм “The Doors” з Валом Кілмером у ролі Моррісона. Музика “The Doors” вплинула на безліч гуртів – від “The Cult” до “Nine Inch Nails”.
“The Doors” залишили незабутній слід у музиці, поєднуючи поезію, бунтарство та містичні образи. Їхні пісні й досі звучать актуально, а харизма Джима Моррісона робить його однією з найбільш загадкових фігур в історії року. Загальний наклад альбомів гурту перевищив 50 мільйонів примірників.
